Маловідомі святі Ірландії - Свята Димфна

Свята Димфна
народилася  та загинула у VII ст.

день пам’яті – 15 травня

Димфна належить до тих святих, про яких не лишилося жодної згадки, яка була б записана їхніми сучасниками. Перше житіє св. Димфни було укладене священиком  церкви св. Обера у Комбре (Франція) за наказом єпископа Комбре Ґі І у ХІІІ столітті. Автор чітко зазначає, що його оповідь базується виключно на традиції усних переказів про життя святої та численних свідченнях про чудесні зцілення психічно хворих людей за її заступництвом.

За переказами, Димфна була донькою Дамона, короля Айргіалли – давнього королівства на північному заході Ірландії. Сам Дамон був язичником, однак його дружина, мати Димфни, сповідувала християнську віру і саме в ній виховувала доньку. Розповідають, що королева була знана з великого милосердя та сліпучої краси – і донька, чим старшою ставала, тим більше нагадувала свою матір. Грамоти та правд віри Димфна навчалася у придворного священика, отця Ґеребрана. Будучи ще підлітком, Димфна, як і багато шляхетних ірландських дівчат до та після неї, дала обітницю чистоти та присвятила своє дівоцтво Христові.

Згодом мати Димфни померла, залишивши чоловіка в тяжкому горі. Радники вмовляли Дамона одружитися вдруге, та він заявив, що одружиться лише з жінкою, яка красою душі і тіла зможе зрівнятися з його першою дружиною. Нову дружину для короля його посланці шукали по всій Ірландії і навіть за її межами, однак повернулись ні з чим. А повернувшись,  заявили, що на світі є лише одна жінка, що відповідає вимогам короля – його донька Димфна.

Король, який дедалі більше впадав у божевілля, вирішив узяти за дружину власну доньку. Нажахана цим рішенням Димфна попросила дати їй сорок днів на роздуми. Тим часом вона розповіла про все своєму духовникові Ґеребрану і той порадив дівчині негайно тікати. Разом зі священиком, придворним блазнем та його дружиною Димфна утекла з Ірландії та попливла на континент. Корабель привіз дівчину та її супутників до невеликого селища Ґіль, що біля Антверпена у Бельгії.

Розлючений Дамон розпочав пошуки доньки. Легенда каже, що Димфна роздавала бідним милостиню і саме за цими монетками батько прослідкував її шлях. Прибувши до Ґіля, божевільний король спробував силоміць змусити Димфну повернутися додому, та на захист дівчини став Ґеребран. Дамон наказав своїм слугам відрубати священикові голову. Навіть після смерті свого духовного батька Димфна продовжувала відкидати залицяння батька кровного. Врешті-решт божевільний король власноручно відрубав дівчині голову. Мученицький вінець Димфна прийняла, маючи всього 15 років.

Місцеві жителі поховали священика і дівчину в печері. Легенда каже, що за якийсь час люди вирішили дати мученикам більш гідне місце для спочинку і розкопали печеру, щоби перенести мощі святих. Під час розкопування робітники раптом побачили два білісінькі саркофаги, майстерно витесані з каменю. Відкривши могилу Димфни, люди побачили на грудях святої стрічку з написом «Тут спочиває Димфна, свята діва і мучениця».

В надії на зцілення до місця поховання Димфни стали з’їжджатися божевільні. За її заступництвом відбувалося багато чудесних уздоровлень і зрештою святу було визнано покровителькою людей, хворих нервово та психічно. В самому ж Ґілі через постійний наплив хворих людей почала розвиватися унікальна практика лікування, заснована на принципах християнської любові – пацієнти, пробувши якийсь час у лікувальному закладі, виходили звідти і оселялися в самому містечку, жили там, спілкувалися зі здоровими людьми і починали почуватися краще. Початки цієї практики сягають ХІІІ століття, в той час як у світовій медичній практиці ідея деінституціоналізації психіатричного догляду та розвитку поза лікарняних форм допомоги хворим отримала поширення лише в 50-ті роки ХХ століття.