Цей день знають під багатьма назвами: і вищезгадане Сонцестояння, і Літа, і канун дня Св. Іоанна Хрестителя, і Ніч вогнищ.
Раніше, як тільки сідало сонце, люди запалювали багаття на верхівках пагорбів, на перехрестях доріг, на луках, де могло б зібратись одночасно багато осіб. Це був час буйної зелені, квітучих трав та кохання. До нашого часу в слов'янських країнах збереглась традиція стрибати через вогонь парами. Вважається, що вона існувала і в Ірландії.
Як і багато інших астрономічних свят, Літа використовувалась для дівочих гадань. Треба було в ніч перед днем Св. Іоанна накрити стіл білою скатертиною, поставити на нього хліб, сир та ель. Якщо вичекати потрібний час, на вечерю мав з'явитись наречений або його дух.
В Ірландії існувало два ритуали, пов'язаних з багаттям: мешканці спільними зусиллями складали дрова на велетенське вогнище, яке запалювали для цілої комуни (поселення чи навіть району), і окрім цього подалік від хат родини робили свої маленькі багаття. Коло перших водили хороводи, співали, танцювали, веселились, спільно промовляли молитви. Біля сімейних вогнів можна було почути заговори на врожай та здоров'я хатніх тварин.
Архівні хроніки вісімнадцятого століття зберігли таке дивне поєднання християнства та язичництва як обряд екзорцизму, який традиційно проводили в найкоротшу ніч біля спільних багать священики Лімеріку.
А у XIX сторіччі священик парафії Атія (того ж графства) щороку відвідував святкування та читав молитви біля вогню.
З настанням темряви найстарші чоловіки запалювали багаття та читали християнску молитву, яка звучала як "В ім'я Господа та Святого Іоанна, на успішність та здобутки нашої польової праці та нашого ремесла, в ім'я Отця і Сина і Святого Духа, амінь!"
Дров, нанесених для спільного вогню, могло бути настільки багато, що треба було користуватись драбиною. Палили практично все: торф, деревину, хворост, кущі ожини та інших рослин. В деяких місцевостях ходили по хатах та просили паливо для багаття, вважалось дурним знаком відмовити у такому.
Вогонь був символом очищення з давніх давен. Предки палили в ньому кістки, хоч ми зараз не можемо зі впевненістю сказати, мало це утилітарне чи ритуальне значення. Існують згадки про те, що на території Ірландії у вогні знищували ті предмети релігійного інвентаря, які вважалося гріхом викинути в разі втрати ними зовнішнього вигляду чи функціональності. Так палили одяг священиків, розарії, статуї святих.
У своїй книзі Кевін Данагер (Kevin Danaher) описує молитовний ритуал під час святкування дня Св. Іоанна, коли люди під час промовляння молитви рухались за годинниковою стрілкою довкола вогню, а в кінці кожної з молитов до багаття кидали розарій або жменьку камінців.
По завершенню релігійної частини наставав час забави. Люди кричали, співали, били у металевий посуд, дули в роги. У поселенні Данменуей (Dunmanway), графство Корк, виробляли власний музичний інструмент. У пляшку наливали приблизно 2,5 см води, а потім ставили її на гаряче вугілля. Якщо пощастило, то дно пляшки рівно відвалювалося, а людина отримувала інструмент, який звучав на кілометри довкола, якщо в нього правильно подути.
Біля багатть читали легенди, співали, танцювали, грали на музичних інструментах. Художник Джек Їтс навіть свого часу замалював ескіз, де були зображені хлопці з Белмаллету (Belmullet, Co. Mayo), які підкидали вверх палаючі дровеняки, щоб поспостерігати той дощ з іскр, що сипеться з них.
Після того як вогонь догорів, попіл розносили по полях та домівках, там його висипали по кутках з примовляннями чи молитвами. Декілька ще гарячих вугликів слід було донести до домашнього вогнища чи пічки, якщо вугілля вигоряло до моменту, коли його клали в піч, це вважалось дурною ознакою.
Попіл зі святкового багаття вважався чудодійним та магічним. Він "обіцяв" тиху і спокійну смерть літнім людям, окрім цього його приймали внутрішньо від багатьох хвороб. Часом люди брали звідтам вогонь та проносили його городами, полями та навіть лишали у молочній кухні, щоб завадити злим силам у намірах зашкодити тваринам.
Фото з сайту http://stca.tas.gov.au/
Кевін Данагер пише у своїй книзі, що деякі з цих звичаїв можна було побачити ще у 1951 році. Немає жодних сумнівів, що вони були частково забуті, частково заборонені і в будь-якому змінилися з плином часу, але маленькі сімейні вогні можна і зараз зустріти в цю ніч у віддалених ірландських поселеннях.
Детальніше про книгу Данагера: http://www.mercierpress.ie/irish-books/irish_customs_and_beliefs/
Матеріал блогу являє собою вільний переклад записів, які можна знайти за посиланнями:
http://www.irelandforvisitors.com/articles/midsummer%27s%20fire.htm
http://www.irishcultureandcustoms.com/ACalend/StJohnsEve.html
Немає коментарів:
Дописати коментар